«Моє оточення – побратими, які мають ампутації. Моє бажання – мати місто, пристосоване до потреб усіх соціальних груп, і комфортне життя в ньому».
«Уже 35 років пересуваюся на кріслі колісному й добре знаю всі труднощі та перешкоди, з якими стикаються люди з інвалідністю». «Я знаю, за яку країну воював. Це країна, у якій немає бар’єрів, зручна для всіх верств населення. Чому я? Тому що кожен має почати із себе. Втратити ногу не означає перестати боротися». «У мене донька з інвалідністю, Ми пройшли довгий шлях навчання та працевлаштування. Були першими в інклюзивному навчанні та майже першими в ЗВО. Своїм досвідом завжди ділюся з батьками. Всім розповідаю, що немає меж ні в чому, тому що безбар’єрність – це не лише про архітектурну доступність, але й про все, що нас оточує». Це цитати з анкет українців – громадських діячів, жителів міст і сіл, представників бізнесу, державних установ, жінок і чоловіків, ветеранів і цивільних, які вирішили спробувати себе в новій якості – амбасадорів й амбасадорок безбар’єрності. Сімдесят людей зібралися в Києві на першу зустріч спільноти в межах[…Читати далі…]
Читати далі