ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ В БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКІЙ РАЙОННІЙ ВІЙСЬКОВІЙ АДМІНІСТРАЦІЇ
Весна 2022 року. Останній тиждень перед Великоднем. Розпустилася верба в прагненні жити та в обіцянках миру, спокою і щастя!
– Боже, ти не залишиш Україну, не кинеш?
– Звичайно, не кину! З чого ви взяли це, мої діти?
– Просто в моїй країні йде війна…стільки лиха, стільки горя… На душі лише одне запитання «За що?»
– Не за що, а чому?
– Тому що на землі накопичилося дуже багато зла, і хтось мусить його зупинити…
– Але чому саме українці?
– У мене на землі немає інших рук, окрім людських рук… Я довго думав … не кожному це під силу… мають бути особливі люди… має бути особливий народ.
– Виходить нам під силу?
– А хіба ти сумніваєшся? Ти озирнися навколо хіба може хтось зламати цих людей?
– Господи. Адже вони називали нас своїми братами.
– Так буває споконвіку… ти ж пам’ятаєш про Каїна і Авеля.
– У них нічого не вийде… вони хотіли роз’єднати Україну, але вона згуртувалася як ніколи. Вони хотіли її стерти з лиця землі, щоб про країну забули, але зараз про неї говорить увесь світ. Вони хотіли забруднити кров’ю її мирний прапор, але Україні вдалося всю планету розфарбувати у кольори пшениці та неба.
– Стільки будинків зруйновано, скільки доль покалічені, гинуть невинні люди, вмирають діти зникають цілі міста.
– Ми ж переможемо? Ми вистоїмо?
– А хіба може бути інакше з такими людьми ? На них ідуть танки – вони виходять назустріч з голими руками. Навколо виють сирени, а вони лише голосніше читають дітям казки. Всю ніч, до ранку, накинувши тканину щоб затемнити світло лампи, ліплять вареники та печуть пиріжки, щоб вранці передати свіжу випічку захисникам. Втікаючи від кулі з рідної домівки, вони несуть в руках не валізи, а кішку або собачку. Після обстрілів вимітають з вулиць шибки і починають висаджувати на клумбах квіти.
– Попри все – закохуються, одружуються, народжують дітей… І навіть коли у них стріляють – вони знаходять у собі сили і дедалі голосніше співають гімн…Непереможний, величний, незламний, неймовірний народ.
– Українці здивували своєю силою весь світ… Вони загинули не просто так, тепер своїми білими ангельськими крилами закриватимуть небо над Україною. Навіть на небесах – не залишать свою державу, своє місто, своїх рідних та близьких… Вшануймо, їх хвилиною мовчання…
Тримаймося за руки, будьмо всі разом. І добра звістка неодмінно прийде…
