Оголошення

Насправді таке спілкування не потребує спеціальної підготовки чи особливих слів. Головне – не робити припущень за людину, поважати її особисті кордони та не боятися запитувати. У рамках кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено добірку простих фраз, які можуть стати у пригоді 👇 1. «Чи потрібна вам допомога?»Не поспішайте діяти замість людини. Спочатку запитайте, а якщо допомога потрібна – уточніть, як саме її краще надати. 2. «Як вам зручніше спілкуватися?»Усно, письмово чи в інший спосіб – дайте людині можливість самій обрати зручний формат комунікації. 3. «Чи можу я взяти ваше крісло / підтримати вас?»Не торкайтеся людини чи її допоміжних засобів без дозволу. Якщо потрібна фізична взаємодія – спочатку запитайте. 4. «Чи буде вам зручно, якщо…?»Не вирішуйте за людину, що вона може чи не може робити. Краще запитайте про її потреби та комфорт. 5. «Перепрошую, я сказав(-ла) це некоректно».Помилитися може кожен. Якщо[…Читати далі…]

Танцювати Маша любить, скільки себе пам’ятає. Ще в дитинстві могла побачити хореографію по телевізору й одразу почати повторювати рухи, а свій перший шкільний номер підготувала повністю самостійно – просто вивчила всю хореографію з кліпу. Зараз серед її фаворитів – кей-поп , хоча самими танцями інтереси Маші не обмежуються: вона захоплюється макіяжем, дивиться б’юті-блогерів, вчиться фарбуватися сама й уже зібрала власну колекцію косметики, а в майбутньому думає і про курси візажу. При цьому Маша легко знайомиться з людьми, першою йде на контакт і, схоже, вміє не надто перейматися, коли щось іде не за планом. Це вміння якось стало в пригоді просто на сцені: під час одного зі шкільних виступів виникли проблеми з музикою, але Маша не розгубилася – продовжила виступ і ще й почала підбадьорювати діджея. Мама Маші, Євгенія, опублікувала відео з цим моментом у соцмережах, і воно несподівано стало вірусним, набравши понад 1,3 мільйона переглядів. Євгенія зізнається, що й сама[…Читати далі…]

Намір у нас найкращий. Але за ним нерідко ховається стереотип, ніби людина з інвалідністю за замовчуванням потребує допомоги. Насправді потреби в усіх різні. А допомога без згоди може порушити особисті кордони, викликати дискомфорт або навіть бути небезпечною. У рамках кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено поради, як запропонувати допомогу правильно та етично. 1. Спочатку запитайте. Простого «Вам допомогти?» або «Чи потрібна вам допомога?» цілком достатньо. 2. Дочекайтеся відповіді. Не починайте діяти, доки не отримаєте згоди. 3. Уточніть, як саме допомогти. Якщо відповідь «так» – запитайте, що саме потрібно зробити. Людина найкраще знає, яка допомога їй потрібна. 4. Спокійно прийміть «ні». Якщо допомога не потрібна – не наполягайте й не сприймайте відмову особисто. Просто поважайте вибір людини. __________________ Цей інформаційний продукт став можливим завдяки щедрій підтримці, наданій Урядом Сполучених Штатів Америки. Зміст є відповідальністю Моментум Вілз фор Хьюменіті та не обов’язково[…Читати далі…]

Як підтримувати дитину, допомагати їй розкривати свій потенціал, ставати самостійнішою та водночас дбати про власний ресурс? У рамках кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено поради для батьків та вихователів. 1. Бачте в першу чергу дитину, а не інвалідність Інвалідність – це лише одна з характеристик. Дитина має свій характер, вподобання, інтереси, здібності та мрії. Підтримуйте її сильні сторони й таланти та не визначайте її можливості й майбутнє через призму обмежень. 2. Підтримуйте самостійність Бажання допомогти дитині природне, але важливо залишати їй простір для власних рішень, дій та досвіду. З урахуванням віку, потреб і можливостей залучайте дитину до щоденних справ, давайте змогу робити вибір і поступово розвивати навички самостійності. 3. Створюйте умови для спілкування з однолітками Кожній дитині важливо мати друзів, спілкуватися, гратися та відчувати себе частиною спільноти. Підтримуйте можливості для взаємодії з іншими дітьми в садочку, школі, на майданчику чи[…Читати далі…]

У 17 років Поліна займалася бальними танцями – і найбільше любила не самі виступи, а те, що їм передувало: продумувати сценічні образи, шукати ідеї для костюмів, брати участь у примірках. Саме тоді й зрозуміла, що хоче створювати одяг сама. Так разом із сестрою з’явився бренд «Полівік», назва якого поєднала їхні імена. Мама долучилася з самого початку – вони разом вчилися шити, експериментували з кроєм і поступово, крок за кроком, розвивали власне виробництво. Згодом Поліна взяла розвиток бренду повністю на себе, хоча сімейною справа лишається й дотепер. Але шлях бренду не був прямою лінією вгору. Потім була аварія і тривала реабілітація – і саме в цей складний період Поліна відкрила для себе арттерапію. Творчість, яка колись привела її в моду, тепер також допомогла. Разом з Поліною почав мінятися і сам бренд: у Києві з’явилася власна студія з майстернею та шоурумом. Новий виклик прийшов звідти, звідки його ніхто не чекав. Повномасштабне вторгнення[…Читати далі…]

Здається, що це про співчуття та підтримку. Але у такого підходу є зворотний бік – драматизація та героїзація. Дослідження показують: 71% українців відчувають співчуття, а 34% – сум чи печаль, коли бачать людину з інвалідністю. Водночас люди з інвалідністю зазначають, що прояви жалості можуть дратувати та викликати дискомфорт. І це зрозуміло: коли історію будують лише навколо «страждань» і «подолання», жалість може підміняти повагу та взаємодію на рівних. А за драматичним сюжетом стає непомітною сама особистість – її професіоналізм, хобі, почуття гумору, смак у літературі, плани та мрії. Як розповідати історії про людей з інвалідністю без драматизації та героїзації? 1. Показуйте буденні ролі, а не лише «подвиги». Професійні здобутки, улюблена кава зранку, кумедні історії, захоплення чи плани на відпустку роблять історію живою та справжньою. Інвалідність може бути частиною досвіду людини, але не обов’язково має бути центром кожної історії про неї. 2. Нормалізуйте життя, а не романтизуйте бар’єри. Не перетворюйте звичайні щоденні[…Читати далі…]

За цими стриманими словами Владислава Климчука – міцний характер людини, яка чітко знає цінність кожного кроку вперед. Травма не зупинила його, а стала точкою відліку для нового спортивного та життєвого етапу. Сьогодні Владислав – гравець ампфутбольної команди «Шахтар Сталеві» та чинний чемпіон України з боксу серед ветеранів. Спорт для нього – це цілеспрямована праця, дух змагання та команда, де кожен грає на максимумі. Шлях до цього вимагав величезної сили. Наприкінці 2022 року Владислав став до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». У 2024-му під час виконання бойового завдання дістав важку мінно-вибухову травму. За цими кількома словами – тривале лікування, реабілітація та щоденна наполегливість. «Служба і травма – це досвід, який залишиться зі мною. Але сьогодні я хочу рухатися далі, тренуватися, змагатися і ставити перед собою нові цілі. У спорті для мене важливі команда, суперники й результат, а не розмови про те, що я щось “подолав”». Історія Владислава – це не[…Читати далі…]