Уявіть ситуацію: ви приходите на зустріч із колегою, і співрозмовник починає розпитувати про ваші плани чи проєкти не вас, а вашого колегу. Відчуття ніякове й трохи зневажливе, правда?

Приблизно це відчувають люди з інвалідністю, коли в лікарні, кафе чи на робочій зустрічі звертаються не до них, а до того, хто поруч – асистента чи рідних. Але супровід не робить людину «невидимою». Вашим співрозмовником залишається саме вона.

У рамках кампанії «Взаємодій на рівних», спрямованої на зменшення стигми, стереотипів та упереджень щодо людей з інвалідністю, підготовлено поради, як будувати спілкування, коли поруч із людиною є особа, яка її супроводжує:

• Формулюйте запитання особисто. Замість «А що йому підказати?» чи «Запитайте в неї, чи потрібна допомога» запитуйте напряму: «Що вам підказати?» або «Чи потрібна вам допомога?». Людина сама відповість або за потреби звернеться до асистента.
• Звертайтеся безпосередньо до людини. Навіть якщо вона користується жестовою мовою чи асистент допомагає їй озвучувати думки, продовжуйте говорити саме зі своїм співрозмовником, а не з людиною, яка його супроводжує.
• Поважайте темп і дайте час на відповідь. Якщо людині потрібно трохи більше часу, щоб сформулювати думку чи відповісти, не поспішайте перемикатися на асистента з надією прискорити розмову.
• Не робіть припущень про спроможність. Те, що людина має супровід, не означає, що вона не приймає рішень. Завжди цікавтеся її думкою, вибором та комфортом безпосередньо в неї.

Говорити з людиною, а не про неї – це найпростіший спосіб виявити повагу. Взаємодійте на рівних!

__________________

Цей інформаційний продукт став можливим завдяки щедрій підтримці, наданій Урядом Сполучених Штатів Америки. Зміст є відповідальністю Моментум Вілз фор Хьюменіті та не обов’язково відображає погляди Уряду Сполучених Штатів Америки.