Стигму щодо працевлаштування ветеранів та ветеранок Україна тільки починає долати. Бо й досі серед роботодавців поширені упередження, що людина із бойовим досвідом належить до категорій ризику через ймовірність ПТСР. Хоча насправді більшість військових можуть взагалі не зіткнутися з важкими наслідками для ментального здоров’я.
Але щодалі враховувати особливості набутого бойового досвіду все ж доведеться. Бо нині ветерани та ветеранки – люди працездатного віку, які є чималою частиною трудового ресурсу країни. Роботодавцям важливе розуміння взаємодії – під час повернення співробітників із фронту на старі посади або ж прийому до компаній нових працівників. І на різних етапах варто подбати про таке 
Під час співбесіди не треба вигадувати спеціальні методи інтерв’ю. Але важливо запитати людину про наявність бойового досвіду, адже сама вона може про нього і не повідомити. Така інформація дасть можливість подбати про подальшу інтеграцію ветерана / ветеранки.
«Особисто я не хотіла взагалі нікому говорити, що служила. І поки до мене не прийшли з нагородою на роботу – ніхто не знав, що я ветеранка. Бо коли це сприймається, наче їде ревізор: «у нас зараз буде ветеран, будь ласка, обережно з ним…» – це стигматизація просто, це не ок», – розповідає ветеранка Катерина Приймак, очільниця руху VETERANKA.
На війні не обирають з ким служити. Тому люди із бойовим досвідом зазвичай мають високий рівень комунікації, навичок підлаштування до різних обставин. Але призначення новому працівнику ментора, бажано також із військовим минулим, зайвим не буде.
«Нині компанії докладають зусиль, щоб дізнаватися більше про воєнний досвід та розуміти, як можна перенести отримані під час нього навички в професію. Завдання на порядку денному – стати тими організаціями, які будуть для ветеранів спільнотою, безпечною територією, де вони зможуть повною мірою реалізувати свій потенціал», – говорить Анастасія Розлуцька, координаторка проєкту «Назустріч» у Work.ua (учасник спільноти «Бізнес без бар’єрів»).
Досвідчені роботодавці радять запроваджувати право гнучкого графіка на перші три місяці після повернення до роботи. А ще організовувати тренінги для поновлення професійних навичок і набуття нових знань, зокрема й тих, що не були отримані за час відсутності.
«Ще один дуже важливий елемент. Роботодавці мають зважати, що потреба у визнанні є однією з базових потреб ветеранів, хоча вони самі вголос про це не говорять. Тому варто модернізувати програми колективно-соціальної відповідальності під потреби людей з бойовим досвідом, включно з окремими програмами вдячності, поваги та вшанування», – наголошує експертка Оксана Коляда, полковник запасу, ветеранка.
Великі компанії можуть організувати служби підтримки для захисників і захисниць. А для всього колективу бажано провести навчання: як не провокувати конфлікти або грамотно виходити з них, а також щодо тем, яких не слід торкатися.
«Після повернення з військової служби офіційно працевлаштувався, все добре… І мені фактично в перший день одна з колег ставить питання: «І як воно – вбивати людей за гроші?». Для мене це було шоком», – згадує Родіон Тристан, ветеран.
Рекомендації для взаємодії з повагою до гідності та досвіду кожної людини зібрані у спеціальному розділі «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» 
https://bit.ly/3JKOTal. Та у створеному на його основі однойменному освітньому серіалі, який можна переглянути на Дія.Освіта – https://bit.ly/3UYvZSK або на YouTube «Ти як?» – https://bit.ly/4aZfBZ0
Освітній серіал «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» створено з ініціативи Міністерство цифрової трансформації України у межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олена Зеленська. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційний центр КМУ / Mental Health UA, ГО «Безбар’єрність» та компанії Visa – учасниці спільноти «Бізнес без бар’єрів».