ЗВЕРНЕННЯ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО НАПРИКІНЦІ 178 – ГО ДНЯ ВІЙНИ
Бажаю здоров’я, шановні українці!
Активно готуємося до нового тижня, дуже важливого для всіх нас, для нашої держави. Попереду – день нашого прапора, день нашої незалежності. Попереду – вшанування ветеранів війни за свободу України. Попереду – Кримська платформа – цього року справді особлива. Цього року буквально в повітрі Криму відчувається, що окупація там тимчасова, а Україна повертається.
Обов’язково відзначимо наших легенд – це є й буде українською традицією. Відзначимо тих, чиє життя стало частиною нашої національної історії, яку вже не стерти ніколи й нікому – жодному ворогу.
На наступний тиждень, як завжди, заплановані важливі переговори та візити справжніх друзів України…
Попереду знаковий рубіж – півроку цього повномасштабного вторгнення. Війни, яка змінила все і для України, і для Європи, і для світу. Звичайно, ще буде час сказати про це. І сказати детально. Але давайте все ж сьогодні замислимося, поглянемо, оцінимо, який шлях ми пройшли. Скільки всього вдалося змінити – того, про що майже всі у світі думали, що нібито неможливо змінити. Скільки всього вдалося вибороти, вирвати у російської армії, про яку десятиліттями думали, що вона нібито нездоланна.
Я пригадую перші дні повномасштабного вторгнення, пригадую, що мені тоді говорили й радили різні «порадники»… Знаю, що багатьом із них тепер соромно за слова, які тоді звучали.
За час від 24 лютого, за ці вже 178 днів, українці довели, що це наш народ нездоланний, це наші захисники й захисниці нездоланні. І я дякую всім, хто проявив свою силу за цей час, дякую всім, хто боровся, бореться за Україну, дякую всім, хто воює та допомагає нашим воїнам, нашій державі.
Наша єдність, наша віра в себе дали змогу пройти ці півроку та підійти до цього тижня, незмінно важливого для кожного українця.
Ми завжди говорили і говоримо чесно: заради перемоги України ще потрібно боротися, ще потрібно зробити дуже багато, ще потрібно вистояти та витерпіти, на жаль, багато болю.
Але українці вже можуть по праву відчувати гордість за себе, за свою державу, за своїх героїв. І давайте сьогодні ми всі разом це відчуємо – відчуємо, яка сила є в нашому народі, в наших прекрасних людях.
Ця сила завжди була й буде – стільки, скільки ми віритимемо в себе, стільки, скільки ми зберігатимемо нашу єдність, стільки, скільки ми боротимемося за Україну, і стільки, скільки ми працюватимемо заради нашої спільної української перемоги.
Ми маємо бути свідомі того, що цього тижня Росія може постаратися зробити щось особливо гидке, щось особливо жорстоке. Такий у нас ворог. Але і в будь-який інший тиждень за ці півроку Росія робила те саме постійно – гидке й жорстоке.
Одне з ключових завдань ворога – принизити нас, українців, знецінити наші можливості, наших героїв, поширити зневіру, страх, поширити конфлікти… Тому важливо ніколи, жодної хвилини не поступатися цьому ворожому тиску, не накручувати себе, не проявляти слабкості.
Ми всі маємо бути достатньо міцними, щоб протистояти будь-яким ворожим провокаціям – стільки, скільки потрібно, щоб змусити окупантів відповісти за всі їхні удари і за терор – за Харків і Донбас, за «Азовсталь» і Миколаїв, за фільтраційні табори, за Бучу, Ірпінь, за всі міста… Ми всі маємо бути достатньо міцними, щоб вистояти та пройти весь шлях до української перемоги.
Тому тримаємося разом! Допомагаємо одне одному! Відновлюємо зруйноване! Боремось за всіх наших людей. І вболіваємо за тих, хто представляє Україну, сьогодні – обов’язково за Усика, наш хлопець!
Віримо в себе! Віримо в Україну!
Слава кожному і кожній з вас!
Слава Україні!