День: 22.11.2024

Визнання іноземними державами та міжнародними організаціями Голодомору 1932-1933 років – геноциду Українського народу На жовтень 2024-го Голодомор 1932–1933 років в Україні визнали актом геноциду на парламентському рівні (крім України) 28 держав (в хронологічному порядку): Естонія (Заява Рійґікоґу (Парламенту) від 20.10.1993), Австралія (політичні заяви Сенату (2003, 2012, 2017, 2020 рр.) та Палати представників (2008, 2018 рр.), Канада (резолюція Сенату від 20.06.2003 та Акт Палати громад від 28.05.2008), Угорщина (постанова Державних Зборів від 26.11.2003), Литва (Заява Сейму від 24.11.2005), Грузія (Заява Парламенту від 20.12.2005), Польща (постанови Сенату від 16.03.2006 та Сейму і від 06.12.2006), Перу (резолюція Конгресу від 21.06.2007), Парагвай (Декларація Сенату від 25.10.2007), Еквадор (резолюція Національного Конгресу від 30.10.2007), Колумбія (резолюція Палати представників Конгресу від 10.12.2007), Мексика (постанова Палати депутатів Національного Конгресу від 19.02.2008), Латвія (Декларація Сейму від 13.03.2008), Португалія (резолюція Асамблеї Республіки Португалія від 03.03.2017), США (Резолюція Сенату США від 04.10.2018), Чехія (постанови Палати депутатів від 06.04.2022, Сенату від 14.12.2022),[…Читати далі…]

Життя до затримання Алієв Муслім Нурійович народився 4 березня 1971 року в селищі Улугбек, Орджонікідзевського району Ташкентської області Узбецької РСР, куди його родина була незаконно депортована у 1994 році радянським тоталітарним режимом. У 1978 році разом з батьками він повернувся до Криму, але через заборону місцевої влади на прописку кримських татар родина була вимушена переїхати до станиці тамань краснодарського краю рф. У 1979–1988 роках навчався у таманській середній школі №28, де здобув повну середню освіту та спеціальність тракториста-машиніста третього класу і механізатора широкого профілю. Після школи працював у краснодарському рибколгоспі, звідки був направлений на навчання до краснодарської морської школи. Після закінчення навчання отримав кваліфікації “Машиніст пересувної електростанції” третього розряду та “Електромеханік загального профілю”. У січні 1989 року сім’я Мусліма остаточно повертається до Криму, в село Цвіточне Білогірського району. Того ж місяця Мусліма призвали до армії, де він два роки відслужив у ракетних військах. Що вигадали окупанти 11 лютого 2016 року[…Читати далі…]

Протягом поточного тижня відділом продовжувалась робота з уповноваженими особами сільських і селищних рад з питань організації прийому, опрацювання заяв і документів внутрішньо переміщених осіб для призначення допомоги на проживання, надавалась допомога внутрішньо переміщеним особам, які звертались до відділу з проблемними питаннями. Крім того, проведена щотижнева робоча зустріч ініціативної групи Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Білгород – Дністровській районній державній (військовій) адміністрації. Під час зустрічі обговорили питання щодо організації і проведення районного Форуму Рад з питань внутрішньо переміщених осіб.

Чи на всіх роботодавців поширюється обов’язок та за якою формою потрібно подавати список у 2024 році – розбираємося у цьому дописі. Як відомо, призов в Україні можливий з 18 років. Так, нині можуть мобілізувати чоловіків віком від 25 років, проте ті, кому вже виповнилося 18, можуть підписати контракт і воювати добровільно. Сімнадцятирічні ще не воюють, але вже підлягають військовому обліку. Тому, якщо вони вже працюють, роботодавці мають повідомляти про них ТЦК та СП. ДО ПРИЗОВНИХ ДІЛЬНИЦЬ ЩОРОКУ ПРОТЯГОМ СІЧНЯ – БЕРЕЗНЯ ПРИПИСУЮТЬСЯ ДОПРИЗОВНИКИ, ЯКИМ У РІК ПРИПИСКИ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 17 РОКІВ (частина 3 статті 14 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу») Тобто у 2024 році до цього списку потрібно включити працівників, яким у 2025 році виповнюється 17 років, це особи 2008 року народження Приписка проводиться ТЦК та СП за місцем проживання, отже роботодавці мають повідомити ТЦК у грудні про таких працівників, подавши відповідний список, аби ТЦК міг приписати цих[…Читати далі…]

Відбувся другий (очний) етап знайомства батьків-вихователів Дитячого будинку сімейного типу, що функціонує на території  ілгород-Дністровського району, з дітьми, які потребують влаштування в сімейні форми виховання. Діти переміщені (евакуйовані) за межі України, влаштовані в центр соціально-психологічної реабілітації дітей, мають статус позбавлених батьківського піклування.  За результатами зустрічі, батьки-вихователі встановили контакт з 4 дітьми. Мати-вихователька мала змогу провести час з дітьми, організувати спільне дозвілля та познайомитись ближче, зʼясувати їх думку щодо влаштування їх до даної родини. Служба в справах дітей, насамперед, діє в інтересах неповнолітніх! Дії передбачені Постановою Кабінету Міністрів України №564  «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу». У разі виявлення бажання взяти дитину, яка залишилася без батьківського піклування, стати кандидатами (том) в устиновлювачі, батьки-вихователі, прийомні батьки можуть звертатися до Служби у справах дітей Білгород-Дністровської райдержадміністрації, за адресою: вул. Грецька, 24, каб. 48 або за телефоном: (04849)2-83-66.

Подолання інформаційної блокади Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали –“продовольчими труднощами”. Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено).  Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється  насправді. Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до “The Manchester Guardian”.  Тоді ж репортажі британського[…Читати далі…]