ЗАХИЩАЄМО СВОЇ ПРАВА

Конституцією України гарантується громадянам право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб(стаття 43).

Право громадян України на працю закріплене в статті 2 Кодексу законів про працю України. Таке право виражається у одержанні роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Однак, не завжди роботодавець дотримується законодавства про працю при прийнятті на роботу, звільненні, оплаті заробітної плати, тощо.

В такому разі громадяни вправі звернутись для захисту своїх порушених прав до суду.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Частиною першою статті 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Що стосується порушення законодавства про оплату праці, то працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, але і тут є нюанси.

Вимога про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не є спором про оплату праці, тому строк звернення до суду обмежено трьома місяцями (КЦС ВС у постанові від 21.04.2021 по справі № 461/1303/19).

При зверненні до суду із позовом про зобов’язання із працевлаштування вагітної діє загальний тримісячний строк з дня, коли працівниця дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (КЦС ВС у постанові від 03.02.2021 по справі № 682/2782/18).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

Стаття 234 КЗпП передбачає, що у разі пропуску з поважних причин установлених строків суд може поновити ці строки.