Народні пісні періоду депортації кримських татар
Історію кримських татар, починаючи з найдавніших часів, можна простежити за народними піснями. Багато народних пісень у кримських татар з’явилося під час насильницьких переміщень і депортації 1944 року.
У 1783 році Кримське ханство було анексовано Російською Імперією. Саме в цей період почалося масове переселення кримських татар до Бессарабії.
Про це повідомляє Кримськотатарський Ресурсний Центр.
У цей час з’являються пісні «Коч йирлари», які оповідають про ці історичні події. Ці пісні були записані першим кримськотатарським композитором Асаном Рефатовим у книзі «Киримтатар йирлари» («Кримськотатарські пісні»). Оригінал зберігається в бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Але, на жаль, сторінки, присвячені «коч йирлари», виявилися вирваними. А пісні, що збереглися, пізніше були заборонені радянською владою.
Назви багатьох пісень дійшли до нашого часу, але текст і музика були загублені. Та все ж є пісні, які співають сьогодні. Завдяки фольклористам Семену Єфетову і Віктору Філоненку, пісня «Сувук сувда» зберегла свою оригінальну версію. Вона була створена в червні 1904 року, коли 120 родин селища Суук-Су емігрували до Константинополя. На початку 30-х років XX століття на Урал і на крайній північ із Кримської АРСР вислали майже 2 тис. селянських родин, значну частину з них становили кримські татари. Ці події відбилися в народно-пісенній творчості і призвели до створення пісні «Урал даги». У ній звучить тема невідворотності та відплати винуватцям народної трагедії. А після масової депортації 1944 року вона набула нового звучання і ще глибшого сенсу. Усі пережиті випробування і труднощі дали народженню нових куплетів у народній пісні «Урал даги».
Одна з улюблених пісень, яку знає кожен кримський татарин – це «Порт-Артур». Вона розповідає про кримських джигітів, які захищали далекосхідні кордони Росії під час російсько-японської війни, не з власної волі. Пісня стала гімном у 1944 році під час депортації кримськотатарського народу. Люди співали її у вагонах, вона надавала сили та віру в справедливість і повернення додому.
На п’ятий або на шостий день вигнання в наглухо закритих задушливих вагонах кримські татари співали пісні, що народилися вже в дорозі. Багато з них живі донині і по праву вважаються народними: «Рідний Крим, я не кажу «прощавай!», «Відкрийте ж двері вагона!», «Що ти, воїне, дивишся суворо?», «Чи встигну повернутися, доки не згас вогонь у вогнищі?» тощо.
Любов до Батьківщини, віра в справедливість, надія повернутися в Крим звучала в піснях у період депортації 1944-1989 років. Ці пісні називають «Сюргюнлік йирлари» («Депортаційні пісні»). До них відносяться «18 маїс геджесінде», «Сиру, сиру самоварлар», «Дестаним сана, севгили Кирим». Своєю красивою мелодією, ліризмом притягує пісня «Бизим тараф», що означає в перекладі «Наш Край». Вона зазвучала в 70-ті роки XX століття на чужині.
Народна пісня – це коріння, що пов’язує людину з історією своєї Батьківщини. Це наша спадщина, яку слід берегти.