Не завжди людина, яка пережила полон, має відповідний офіційний статус. Чи зменшує це отриманий біль? Або пережиті тортури? Чи полегшує наслідки перебування у нелюдських умовах і неможливість себе захистити? Звісно, ні.
Тому правила коректного спілкування починаються з визначення. Якщо ви знаєте, що людина має досвід перебування у полоні, враховувати це при взаємодії варто без усіляких підтверджуючих папірців і внесення у реєстри. Адже не вони впливають на психоемоційний стан особистості, а саме тотальний контроль ворога над життям ветерана / ветеранки, обмеження волі та вибору.
«Окрім фізичних ушкоджень від жорстокого поводження, звільнені з полону можуть мати низку психологічних труднощів. Наприклад, симптоми депресії, тривожність, надмірний страх смерті, панічні атаки, посттравматичний стресовий розлад тощо. У людей, які пережили травматичні події, можуть розвиватись проблеми з пам’яттю, увагою, амнезії, схильність до завдавання собі шкоди, суїцидальні думки, виникати труднощі з регуляцією емоцій, нічні жахи та інше», – пояснює Tatiana Rudenko, засновниця і психологиня громадської організації Вільний Вибір.
Дуже важливо у ставленні до людини, яка пережила полон, зберегти баланс між жертвою та героєм.
Не варто ані жаліти, ані надмірно ідеалізувати людину. Якщо ветеран або ветеранка вижили у неволі, то вони вже не слабкі: адже завжди було щось, що допомогло не зламатися.
Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон і тортури. Але це не завжди про героїзм – він більше проявляється у якийсь певний момент і є результатом зустрічі з власною силою.
А ще неабияке значення мають кордони: психологічні, тілесні, дотримання часових рамок. Люди, які пережили полон, більше за інших бувають вразливими та незахищеними, а отже особливо чутливими до особистих кордонів. А от щодо інших можуть навпаки не бачити рамки дозволеного. Про це варто знати і ставитися з розумінням.
Більше таких рекомендацій для взаємодії з повагою до гідності та досвіду кожної людини 
у спеціальному розділі «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» 
https://bit.ly/3JKOTal
та у створеному на його основі однойменному освітньому серіалі, який можна переглянути на Дія.Освіта – https://bit.ly/3UYvZSK або на YouTube Ти як? – https://bit.ly/4aZfBZ0
Проєкт реалізовано у межах ініціативи першої леді Олена Зеленська.
Говорити про полон треба обережно, навіть якщо людина сама почала розмову. Проявляти емпатію, висловлювати свої почуття можна і потрібно, а от розпитувати про травматичний досвід просто з цікавості – категорично заборонено. Питання «А як там було?» може призвести до складних наслідків.
«Якщо є бажання запитати про полон, то в першу чергу треба розуміти, що це за людина, яке в неї ставлення взагалі до цієї теми. Якщо ми говоримо особисто про мене, я завжди відповідаю на ці питання всім людям. Я у цьому максимально відкритий. «А як там було?» – я зараз розкажу, як там було. Але для когось просто згадка може стати додатковою травматизацією», – розповідає в одному з епізодів серіалу Данило Кравець, військовослужбовець, звільнений з полону.
Не забуваймо, що шлях повернення з полону довгий. Замало звільнити тіло, потрібно ще допомогти людині прийняти себе з новим досвідом, повернутися до суспільства та згадати, як це: жити, а не виживати.
Освітній серіал «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» створено з ініціативи Міністерство цифрової трансформації України у межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олени Зеленської. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційний центр КМУ / Mental Health UA, ГО Безбар’єрність та компанії Visa – учасниці спільноти «Бізнес без бар’єрів».
#bezbariernist#безбарєрність#barrierfree
