3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю

Міжнародний день людей з інвалідністю, який щороку відзначається 3 грудня, покликаний привернути увагу суспільства до прав, гідності та потреб людей з інвалідністю. Це важливий день, що нагадує: рівні можливості, доступність та підтримка — основа справедливого та людяного суспільства.

У цей день ми висловлюємо повагу всім, хто щоденно долає труднощі, зберігає силу духу та є прикладом стійкості й мужності. Також дякуємо родинам, фахівцям і волонтерам, які допомагають людям з інвалідністю жити повноцінним і активним життям.

Нехай у нашій громаді панує взаєморозуміння, доступність і підтримка, а кожна людина — незалежно від стану здоров’я — відчуває себе потрібною, важливою й захищеною.

Інклюзія – це процес зміни суспільства таким чином, щоб воно включало всіх людей, незалежно від наявності чи відсутності в них інвалідності.

Є три принципи розбудови інклюзивного суспільства:

1. Рівний доступ: люди з інвалідністю мають таке ж право на доступ до освіти, медичних послуг та праці, як і будь-хто інший. Однак часто вони стикаються з системними перешкодами, які позбавляють їх цих можливостей.

2. Лідерство: присутність людей з інвалідністю на керівних посадах допомагає формувати суспільство, де інклюзія стає нормою.

3. Дестигматизація: для побудови суспільства, яке справді підтримує рівність, необхідно руйнувати стереотипи та активно боротися з дискримінацією.

Інклюзивна мова – ключовий елемент створення рівності.

Повага до людей з інвалідністю має відображатися в мові. Так ми сприяємо залученню всіх до суспільного життя та створюємо безбар’єрне середовище. Невідповідна ж мова може нормалізувати дискримінацію, ізоляцію та порушення прав людини, ображати та створювати перепони для повноцінної участі в суспільному житті.

Спілкуючись із людьми з інвалідністю, дотримуйтеся простих принципів поваги та індивідуального підходу:

– у розмові залишайтеся собою, будьте відкритими до підтримки, якщо про неї попросять;

– звертайтеся напряму до людини, а не до її супровідника;

– завжди запитуйте, як людині зручніше спілкуватися, наприклад, чи говорити вам голосніше або повільніше, на якій відстані вам стояти;

– майте терпець, давайте співрозмовнику час висловити думку, а якщо щось незрозуміло, уточнюйте.

Як говорити про інвалідність?

1.Ставте «людину» в центрі висловлювань.Цей підхід підкреслює, що людина важливіша за її інвалідність. Вирази на кшталт «людина з  паралічем», «студенти з дислексією» або «дитина з синдромом Дауна» є коректним. Та краще завжди перепитувати, як людина бажає себе називати.

2. Уникайте стереотипів і ярликів. Інвалідність – це частина життя в суспільстві, а не щось «героїчне» чи «мученицьке». Такі висловлювання натякають, що коли людина з інвалідністю успішна або продуктивна – це щось нетипове. Уникайте виразів на кшталт «мужньо долають свою інвалідність». Також небажано використовувати терміни «пережив» або «перемогла» у контексті стану здоров’я.

3.Відмовтеся від поблажливих евфемізмів.Фрази на кшталт «інакше обдаровані» чи «особливі потреби» створюють враження, що опис інвалідності потрібно пом’якшувати, і можуть сприйматися як зневажливі. Евфемізми у цьому випадку заперечують реальність та є спробою уникнути згадки про інвалідність. Термін «людина з інвалідністю» є більш нейтральним терміном, ніж «людина з інакшими можливостями».

4. Інвалідність – це не хвороба і не проблема. Медична модель розглядає інвалідність як стан здоров’я, який потрібно «вилікувати», заперечуючи права осіб з інвалідністю, тоді як благодійна модель змальовує їх як тягар або «проблему», яку мають вирішити люди без інвалідності, тим самим посилюючи стереотипи. Уникайте слова «пацієнт» до людей з інвалідністю, які не перебувають під медичним доглядом, і не характеризуйте їх за діагнозом .Фрази на кшталт «страждає на» чи «потерпає від» натякають на безпорадність і низьку якість життя; краще сказати, що хтось «має інвалідність».

5. Мова повсякденного спілкування. Більшість людей з інвалідністю нормально ставляться до більшості слів, які використовуються у повсякденному житті. Можна сказати «ходімо на прогулянку» людині, яка пересувається в кріслі колісному, або «Ви чули новини?» людині, яка не чує. Однак, фрази на кшталт «сліпий як кріт», «глухий як пень» є неприйнятними навіть для неформального спілкування.

Бачити перед собою передусім людину, а не діагноз – мета, до якої треба йти.